Поиск
  • bs

Солодкі історії стародавнього Києва.



«Київське сухе варення» - цукати виготовлені зі шматочків фруктів, овочів та ягід, на які так багата українська земля.

З давніх давен на Подолі київські кондитери у маленьких кулінарних майстернях варили найкраще сухе варення, яке було відомим в усій Європі і , як кажуть, у самому Пекіні.

Найперша згадка про Київське сухе варення дійшла до сьогодення з далекого 1386 року.

А найбільш детальний літопис про розвиток цукатоваріння в Києві припадає на 17 – 19 сторіччя.

Завдяки історикам Миколі Закревському та Анатолію Макарову перед нами стає досить детальна картина і ми згадуємо багато імен, що у певні періоди часу були причетні до виробництва та продажу Київського сухого варення.

Вони донесли до нас історії про гастрономічний десант з Петербургу від імператриці Єлизавети Петрівни метою якого було не тільки закупити 62 пуди (майже тону!) сухого варення, але й довідатися таємниць місцевих майстринь. Розкрити таємниці Київського сухого варення їм так і не вдалося, отже було прийняте рішення здійснювати регулярні закупівлі вишуканих солодощів в Києві.

Також завдяки їм ми пам’ятаємо про подільську Артеміху – Софію Романівну Артем’єву, яка багато років виготовляла цукати які поставлялися до імператорського столу. Кажуть, що вона була великим кондитером, а цукати, що вироблялися у її майстерні були неперевершені та мали дуже високу вартість. Вона була відомою від Лондону до Пекіну; будь-куди завозилося Київське сухе варення або, як тоді ще їх називали «Київські сухі КОНФЕКТИ»

Мабуть, найпопулярніша на сьогодні легенда про петербурзького придворного кондитера – «вигадника солодощів» Катерини ІІ – швейцарця Бал’ї. Волею долі саме йому у 1787 році судилося послизнутися на весінній розквасі на Подолі та зламати ногу. Міський голова оселив почесного іноземця для одужання у одному з найкращих домів Пріорки.

Нудьгуючи від вимушеного неробства, кмітливий та талановитий швейцарець не зміг не приділити увагу щедроті київської землі у вигляді полуниці, вишеньок, слив, абрикосів та груш. Як людина, що обізнана як у творчості, так і у комерції, він розпочав виготовляти цукати з фруктів з місцевих садів, що розкинулися на мальовничих київських пагорбах.

Бал’ї залишився у Києві і робив цукати ще два роки. За цей час до нього у помічниці допускалися тільки обрані киянки, тобто родички хазяїна дома J. Таким чином шляхетні київські родини були першими хто заволодів мистецтвом приготування сухого варення. Серед прізвищ, що дійшли до нас: Лакерди, Крамалеї, Барські, Рябчикови, Білоусови, Кисилевські, Балабухи, та інші.

Окремо зупинимося на династії Балабух, яка стала для нас найбільш відомою завдяки неабияким талантам Миколи Семеновича Балабухи, сина засновника родинної цукатної справи Семена Семеновича Балабухи. Коли у 1850-х роках Микола Семенович став до прав хазяїна фірми він розпочав та багато років підтримував найпотужнішу PR кампанію продукції власного виробництва, та досяг у цьому великих успіхів, затьмаривши конкурентів та ставши дуже відомою і почесною особою не тільки у Києві, а й в усій Європі. До наших днів дійшла інша назва «Київського сухого варення» - «БАЛАБУХИ». До сьогодні в Києві зберіглися будинки садиби родини Балабух на колишній Олександрівській, а нині вулиці Сагайдачного, 27.

Уся ця дуже красива історія про Київське сухе варення або Балабухи, які стали на багато років солодким символом Києва переривається після 1918 року.


Просмотров: 832

Художники: Барбарова М., Маслюков О.

Усі права захищено © 2020 Київське Сухе Варення